1848, 30 травня (за іншими даними – 30 квітня) – народилася Олександра Яківна Єфименко (в дівоцтві Ставровська), український історик етнограф, педагог.
Народилася в невеличкому рибальському селі Варзуга (нині Мурманська область Росії). В 1877-му переїхала до Чернігова, ще за два роки – до Харкова. Саме з Україною пов’язаний період розквіту її творчих сил і таланту.
Організатор історичного гуртка у Харкові, активна діячка Історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Автор «Історії українського народу» (1906), двотомної «Південної Русі» (1905).
Виступала з доповідями на Всеросійських археологічних з’їздах. У 1896-му перемогла в конкурсі на кращий підручник з історії України. Одна з основоположниць жіночого руху в Україні. Заснувала товариство «Трудящих жінок», виступала за жіночу емансипацію.
Перша жінка в Російській імперії, що здобула ступінь доктора історії. У 1907—1917 роках викладала історію України на Бестужевських вищих жіночих курсах у Петербурзі. Як згадувала Софія Русова, багатьох дівчат «вона захопила, зацікавила історією українського народу, виховала в них симпатію до нього й дала їм наукову методу для самостійних досліджень. Молодь скрізь шанувала її, горнулася до неї, бо відчула її велику, чесну душу».
Трагічно загинула разом з дочкою 18 грудня 1918-го у селі Писарівці на Харківщині під час нападу банди.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної гідності, спеціально для видання sknews.net
На фото uahistory.info: Олександра Єфименко (1848—1918)
